Професіонал говорить імовірностями

Чим професіонал відрізняється від дилетанта? Крім очевидного рівня володіння темою — тим, як він поводиться там, де знань мало: в умовах невизначеності, поруч із неприємними людьми, у домовленостях і в моменти сильних емоцій.

Знання перевірити легко: диплом, портфоліо, кейси. Ці ознаки перевірити складніше, а коштує їхня відсутність у команді, у підрядника чи в самому власнику справи набагато дорожче. Нижче — п'ять таких ознак.

Чим професіонал відрізняється від дилетанта, крім знань

Коротко, списком:

1. Говорить імовірностями, а не абсолютними твердженнями.
2. Здатен почути точку зору людини, яку на дух не переносить.
3. Ставить інтереси справи вище за особисті симпатії.
4. Фіксує домовленості письмово — чого не записано, того немає.
5. Не рубає з плеча: у сильних емоціях спершу охолоняє, потім говорить.

Далі — кожна докладніше, і чому саме вона відрізняє.

1. Професіонал говорить імовірностями

У професіонала рідко звучить «100%, це абсолютно точно, я залізобетонно правий» і подібні висловлювання.

Причина не в нерішучості. Він багато чого в житті вже робив і іноді помилявся. Тому він каже: з високим ступенем імовірності, з низьким ступенем імовірності.

Абсолютна сліпа впевненість притаманна людям, які не мають багато досвіду й практики. Хто ще не помилявся в темі, той просто не знає, де в ній можна помилитися.

Практичний висновок для власника справи простий. Коли підрядник або кандидат на посаду обіцяє результат «гарантовано й без варіантів», це привід насторожитися, а не заспокоїтися. Людина, яка називає ризики й оцінює шанси, зазвичай бачила більше.

2. Професіонал чує того, з ким не згоден

Професіонал може почути й зрозуміти точку зору людини, яку на дух не переносить за цінностями та переконаннями.

Він уміє відокремлювати свої почуття й емоції щодо питання від того, що чує від опонента. Приклад, знайомий кожному: двоє людей із протилежними поглядами на гостре питання сідають поговорити. Зазвичай така розмова закінчується, не почавшись.

Коли ж людина вміє відділяти емоції, вона може спокійно вислухати точку зору, з якою не згодна. І навіть виділити в ній кілька розумних аргументів — при тому, що решту не підтримує.

У справі це вміння перетворюється на гроші напряму. Незручну правду про продукт, про процеси чи про власні рішення найчастіше приносить саме той, хто вам неприємний. Якщо його не чутно, ви дізнаєтесь те саме пізніше — вже від ринку.

3. Інтереси справи вище за особисті

Професіонал уміє поставити інтереси справи вище за власні. Виявляється це в тому, що він може працювати з людьми, які йому неприємні.

Доки вони разом працюють на спільну мету, особисте ставлення до іншої людини залишається другорядним. Головне — виконання поставлених завдань та інтереси справи загалом.

Люди менш професійні поділяють світ на «своїх» і «чужих» за особистими вподобаннями, а не виходять з інтересів справи.

Для команди це різниця між двома типами організацій. У першій рішення ухвалюють за тим, хто кому симпатичніший. У другій — за тим, що дає результат. Як обирати людей, на яких ця друга модель тримається, розібрано в матеріалі про те, чому половина результату — це люди навколо.

4. Чого не записано, того немає

Ця ознака найменш помітна ззовні й найсильніше впливає на те, скільки триває співпраця.

Усі фінансові відносини з командою й підрядниками варто починати з окремого чату, де першим повідомленням написане головне правило:

Перше та головне правило нашої співпраці — чого не записано, того немає. Силу та вагу мають лише ті домовленості, які оформлені письмово в цьому чаті. Люди мають властивість по-різному пам'ятати ту саму розмову через три місяці. Папір прибирає безліч слизьких моментів і правильно керує очікуваннями.

Кілька простих рядків знімають більшість можливих конфліктів у майбутньому. Як це працює на практиці:

• Правило з'являється до початку співпраці, навіть якщо в ній фігурують мінімальні гроші. Людина ставить «+», що прочитала й погоджується.
• Усна домовленість переноситься в чат того ж дня. Поговорили голосом — суть розмови з'являється письмово.
• Точність важить. Чим точніше описані терміни, умови й зони відповідальності, тим менше місця для «я думав, ми говорили про інше».

Юридичної сили такі домовленості в чаті не мають, і суть не в цьому. Це понятійні угоди, які самим учасникам допомагають чітко розуміти, куди вони рухаються разом і як саме це роблять.

Цей стартовий ритуал найчастіше пропускають саме тоді, коли все й так здається зрозумілим. А закінчується пропуск однаково: чиїсь очікування не виправдовуються, і люди розривають хорошу співпрацю через другорядну нісенітницю, яку не обумовили заздалегідь. Як фіксувати домовленості в ширшому сенсі, не лише з командою, — у матеріалі про те, як домовлятись із людьми.

5. Не рубати з плеча

Кожного разу, коли людиною оволодівають сильні емоції, варто зупинитися й заспокоїтися.

Коли ми злі, то говоримо дуже впевнено й добре, але за нас часто говорять емоції, і ми говоримо різко. Зі злості й роздратування нічого не створюється. Ніколи. Тільки руйнується.

Тому професіонал, навіть маючи рацію, не висловлює претензію на емоціях і тим паче при всіх. Він дає собі час охолонути, а потім говорить із людьми один на один і спокійно показує, у чому помилка їхньої логіки.

Можна в ситуації бути правим по суті, але не правим по тону. Коли ми на емоціях, то краще не говорити, а заспокоїтися.

У справі ціна різкого слова особливо висока: зіпсовані стосунки з клієнтом, підрядником чи співробітником відновлюються довше, ніж вирішується сама проблема, через яку все почалося.

Що об'єднує ці п'ять ознак

Жодна з них не про знання теми. Усі п'ять — про здатність відокремити себе від справи: власну впевненість від реальних шансів, особисту неприязнь від аргументів, симпатії від завдань, пам'ять від домовленостей, емоцію від рішення.

Саме тому їх не видно в резюме і саме тому вони так відчутні в роботі.

З чого почати

• Наступного разу, коли захочеться сказати «100%», переформулюйте це як імовірність. Помітите, скільки разів насправді впевненості не було.
• Згадайте людину, з якою ви категорично не згодні, і випишіть два її розумні аргументи.
• Перевірте, чи є у вашій команді рішення, ухвалені через симпатію, а не через результат.
• Відкрийте окремий чат із кожним підрядником, з яким працюєте без письмових домовленостей, і першим повідомленням напишіть правило «чого не записано, того немає».
• Перед будь-якою розмовою на емоціях поставте паузу хоча б до завтра.

Коли ці ознаки стають правилами не однієї людини, а всієї команди, з'являється справа, яка працює системно й не тримається на настрої власника. Саме про системні процеси, команду й стратегію — програма «Власна справа».

Часті питання

Чи не виглядає розмова ймовірностями як невпевненість? Ні. Невпевненість — це коли людина не може оцінити шанси. Імовірність — це і є оцінка, зроблена людиною, яка знає, що помилки в темі бувають.

Навіщо писати домовленості, якщо юридичної сили вони не мають? Бо суть не в суді, а в пам'яті. Люди по-різному пам'ятають ту саму розмову через кілька місяців, і письмовий запис знімає суперечку ще до того, як вона почнеться.

Що робити, якщо злість справедлива? Бути правим по суті недостатньо. Спершу охолонути, потім говорити один на один — так правота має шанс бути почутою, а не лише висловленою.